Колонка до Дня незалежності

Історія перша. Про втрату сенсу.

Соцопитування кажуть, що приблизно половина українців вважають День незалежності просто ще одним вихідним. І це, з одного боку,  зрозуміло. Вихідних у нас багато. Хто там уже розбере, що святкуємо. Ті ж самі люди з виступають з промовами подібного змісту. Промови, здається,  мало хто слухає, то ж нащо видумувати велосипед. Є красиві слова про патріотизм, незалежність, конституцію, перемогу, світле комуністичне майбутнє. Але ж є й економічні показники. Вони не такі красиві, але даються взнаки  у будні. А, як би багато не було вихідних,  буднів все-таки більше.

Історія друга. Про віднайдення свободи.

Якщо основним аргументом прихильників back to USSR є "ковбаса за 2,20" (продукт для мене чисто міфічний, як і черги за нею, глушіння радіо, постулат "релігія - опіум для народу" та інші "радості" радянщини), то основним аргументом їх противників є відкритість кордонів. Можливість для простого смертного на деякий час покинути межі держави і глянути "а як у них" — була такою ж міфічною для пересічного радянського громадянина, як для мене ота ковбаса. Так, потрібні гроші, але суми далеко не космічні. Подумки складаю карту мандрів своїх знайомих: Польща, Росія, Болгарія, Чехія, Австрія, Нідерланди, Італія, США, Канада. І це все люди до 25. Хто міг таке мати в СРСР?

Історія третя. Про "ту" Україну.

Історія третя починається з випадкової фрази, почутої в галицькій глибинці: "Вона добре балакає про ту Україну". На перший погляд, ця фраза була б доречною  де завгодно тільки не  там,  де вона була сказана. Але "та" Україна — це Україна ідеальна, якщо хочете —  Україна Нарнійська, Україна, в якій ми всі б хотіли жити, але котру ще треба побудувати тут. На цій чорній родючій землі, покресленій погано заасфальтованими дорогами і брудними річками.  І я скажу цій країні і тим, хто її будує: 

Слава Україні. Героям Слава!

Ліна Сват
Всі статті автора